Реалізація творчого потенціалу дошкільника засобами театралізованої діяльності

Цілеспрямоване формування основ духовності малюків має здійснюватися у взаємодії усіх суб’єктів освітньо-виховного процесу. Педагогічний колектив закладу дошкільної освіти №21 м. Кам’янця-Подільського переконаний, що саме в такому форматі можна спрямувати паростки духовного потенціалу вихованців на формування у них важливих рис особистості: дружелюбності, щирості, доброти, скромності, терпіння, а саме головне – любові. Розвиток сучасної дитини як особистості передбачає максимальну реалізацію нею своєї активності, самостійності, творчої ініціативи, прагнення обирати на власний розсуд шляхи здійснення власних потреб та інтересів. Завдання педагога полягає в тому, щоби якомога раніше визначити перші запити малюків і на цій підставі створити умови для повноцінного гармонійного розвитку.

Як засоби розвитку духовного потенціалу дітей у дошкільному закладі широко застосовуються найрізноманітніші форми організації, методи, прийоми взаємодії з вихованцями: тематичні заняття, спостереження та милування в природі, екскурсії, читання художньої літератури, слухання музики, розглядання творів мистецтва, образотворча діяльність тощо. Вагоме місце серед цього розмаїття займає театралізована діяльність, яка, на нашу думку, найбільше сприяє повному розкриттю в дитині неповторної індивідуальності з усім спектром притаманних їй якостей, формуванню її творчого базису.

Вчені, видатні педагоги завжди визнавали особливу роль театралізованої  діяльності, обумовлену її  спорідненням  з театром, який сприяє естетичному вихованню дітей, розвиває вміння бачити, чути, розуміти красу слова, дії. Театр допомагає дитині набути мистецького досвіду сприймання, виконавства, поринути в особливу атмосферу творчої діяльності. Саме через театр, як через велике світле вікно, в духовний світ дитини лине прекрасне та величне. 

Відтак, перед педагогами дошкільного закладу постало питання –  як зробити творчу діяльність дитини потребою, необхідною часткою життя? У закладі вже багато років працювали різні гуртки (вокального співу «Дзвінкий голосок», драматичний «В гостях у Казки», хореографічний «Грація», художньо-естетичного напряму «Маленькі декоратори», художнього читання «Сузір`я талантів»), які й об’єднали у театральну студію «Чудасія»,  покликану виховувати гармонійну, творчу особистість, формувати морально-духовні, естетичні почуття та емоції дошкільнят.

В студії займається понад 40 вихованців середнього та старшого дошкільного віку, які розподілені на кілька груп.

Очолює та координує роботу студії керівник, плідно синхронізуючи свою діяльність із практичним психологом. І це не випадково, адже  у розігруванні театральної постановки чи не найважливішим є правильне відображення необхідної емоції, яку іноді важко обрати та правильно відобразити навіть дорослим. Годі вже й казати про малюків. Ось тут і стають у нагоді психологічні та релаксаційні вправи, міні-заняття з практичним психологом, спрямовані на розвиток емоційного резерву кожного маленького актора. Використання в репетиційній роботі релаксаційних вправ, ігор-імітацій, психогімнастики, вправ-емпатій, ігор-тренінгів, вправ-етюдів допомагають навчитися персонажам переживати радість, прикрість, сум, гнів, сором, здивування, вдячність («Посварилися – помирилися», «Театр масок», «У магазині дзеркал», «Баба-Яга», «Три настрої», «Упертюх»).

Безпосередня практична робота з дітьми довела необхідність творчої співпраці і таких фахівців, як вчитель-логопед, хореограф, музичний керівник. Налагоджена взаємодія педагогів сприяє розвитку емоційного резерву та майстерності кожного вихованця, реалізації його природного потенціалу.

Усі фахівці дошкільного закладу починають працювати з дітьми у даному напрямі вже з молодшого віку, базуючи свою діяльність на психолого-педагогічній підтримці дітей за умови збереження субкультури дитинства. Така система у роботі забезпечує раннє виявлення та прояви перших промінчиків таланту дошкільнят, які згодом також починають відвідувати студію.

Сприяє розвитку творчих паростків і театрально-ігрове середовище «Золотої рибки», яке збагачено різними видами театрів, атрибутами, декораціями, відповідними ширмами для їх показу. До послуг малят музична зала, музей «Казки», майстерня декорацій,  гримерна, костюмерна, тематичні осередки групових кімнат. Враховуючи сучасні тенденції у розвитку театрального мистецтва, вихованці та керівники студії активно використовують технічне обладнання: мультимедійний проектор, мікрофони, підсилювачі тощо.  

Серед значної кількості ширм, декорацій, сцен, у скарбничці театральної студії цікавою та практичною знахідкою стало виготовлення панорамної сцени. Конструкція розподілена на три сектори: лісова галявина, палац, українська хата (ззовні та зсередини), що дає можливість розігрувати велику кількість казок. Панорамна сцена є досить популярною у використанні серед вихователів як під час організованої, так й ігрової діяльності.

Повноцінній реалізації усіх творчих починань вихованців сприяє оригінальна авторська конструкція – ширма-трансформер у 3-D форматі, яка дозволяє демонструвати різні види театру в одній виставі. Спеціально розроблений механізм ширми допомагає динамічно перейти від одного виду театру до іншого, поєднати, за потреби, їх разом, використати відео або широкоформатну слайд-презентацію.

Заняття театральної студії проводяться двічі на тиждень у другу половину дня, тривалістю 25-30 хвилин. Щоразу дошкільнята мають можливість поринути у чарівний світ театру, провести дозвілля змістовно та цікаво, адже проходять заняття у захоплюючій, ігровій, динамічній формі. Кожне з них передбачає залучення дітей до різноманітних видів діяльності, як от творча продуктивна діяльність (виготовлення персонажів, підготовка необхідних декорацій, атрибутів), організація сюжетно-тематичної ігрової діяльності за змістом казок, вправи, які забезпечують «акторське тренування», робота у мізансценах, репетиції на сцені тощо. Особливо полюбляють вихованці  майстер-класи з ляльководіння «Оживи маріонетку», «Секрети ляльки Петрушки», «Чарівні перетворення звичайнісіньких предметів», «Кольорові рукавички», пластичні медитації.

Невід’ємною складовою діяльності студії є постановка мініатюр, під час розігрування яких діти безпосередньо навчаються акторської майстерності перевтілення, вираженню емоцій, почуттів «мовою тіла», інтонацією.

Виступаючи перед глядачами, діти позбуваються сором'язливості, стають впевненими в собі. З особливою турботою та увагою керівники студії ставляться до сором’язливих, нерішучих дітей. Їм пропонуються ролі у тих видах театру, де актор виступає за ширмою. Таким чином маленькі актори долають свій острах, невпевненість. Лише з набуттям публічного досвіду їм пропонують вже виступати не за ширмою, а безпосередньо перед глядачами.

Отож, особливістю діяльності театральної студії є використання різних видів театру, як класичних так і нетрадиційних, які вдало вписуються в театралізований колаж студії.

«Чудасія» є засновником та організатором великої кількості власних заходів, свят, розваг, серед яких: театральні сезони «Малята для малят» та «Малята для дорослих», конкурси пантоміми «Оживи картинку», театрального гриму «Чудернацька маска» тощо.

Педагогічна команда театральної студії плідно взаємодіє з родинами вихованців, враховуючи сучасні тенденції розвитку стосунків між батьками й дітьми у сенсі становлення творчої особистості вихованців. Тож, стимулюючи творчі резерви та активну життєву позицію батьків, проводимо переважно інтерактивні форми роботи, серед яких: педагогічна студія для родини «Театр для усіх!», майстерня дідуся та бабусі «Подаруємо казку дітям», розваги «Вистава у сімейному колі», «Казкове турне», педагогічні проекти «У світі театру», «Запрошує сцена!» та інші.

У взаємодії з педагогами керуємося професійним кредо «Талановитий педагог – талановиті діти!». Методичними надбаннями по удосконаленню акторської майстерності вихователів стали тренінги «Долаємо сценічний бар`єр», «Професійна режисура», тематичні семінари-практикуми, веб-квест «Театр своїми руками», конкурс на краще заняття «Театральна скриня».

Свої здобутки та напрацювання з даного питання колектив дошкільного закладу неодноразово презентував на міській та обласній виставках педагогічних ідей та знахідок:

-       дидактичний посібник «Із казкою щодня», що містить комплект сценаріїв українських народних казок та аудіо збірок із музичним супроводом, шумовими і звуковими ефектами до них;

-       методичний посібник: «Організація дозвілля дошкільників», який презентує колекцію кращих ідей дитячого свята в колооберті року, що стали ексклюзивною візиткою дошкільного закладу («День веселих пустощів», «День театральної ляльки», «День дружби», «День малюка», «День незвичної мармизи», «Свято театру», «День улюбленої іграшки»);

-       посібник «Театралізована діяльність як ефективний засіб творчого розвитку дітей дошкільного віку», в якому представлено оригінальні родзинки з практики роботи нашого дошкільного закладу.

Здобутком плідної згуртованої діяльності педагогів  «Золотої рибки» можна вважати і численні перемоги вихованців «Чудасії» у міських та обласних конкурсах дитячої творчості.

Під час проведення фестивалю дитячого театрального мистецтва сміливим експериментом стала нетрадиційна постановка «Навколо світу за п`ять хвилин». Театралізоване дійство насичене динамічною зміною багатьох видів театрів, мистецтвом яких володіють дошкільнята, у поєднанні з анімаційними ефектами.  Саме такий підхід до показу вистави привів вихованців та керівників студії до перемоги в інтернет-конкурсі Всеукраїнського фестивалю театрального мистецтва.

Та найбільшим досягненням варто вважати сформований стійкий інтерес вихованців дитячого садка до театралізованої діяльності, яка об'єднує дітей, дає відчуття партнерства, прискорює процес оволодіння навичками публічного виступу, допомагає повірити малюку в себе!

Організація та підтримка активності дитини шляхом максимального розвитку її творчого, духовного потенціалу створює домінуючу спрямованість маленької особистості на становлення, усвідомлення власної неповторності свого Я, надаючи змістовності її внутрішньому світу, визначаючи її позитивну тональність від перших кроків відвідування дитячого садка до базисних надбань майбутнього школяра.   

Література:

1. Ватаманюк Г.П. Музика в країні Дошкілля: навчально-методичний посібник. – Кам’янець-Подільський: Аксіома, 2008.
2. Газіна І.О. Методика музичного виховання дітей дошкільного віку: навчально-методичний посібник для студентів напряму підготовки «Дошкільна освіта», вихователів закладів дошкільної освіти та батьків. - Кам’янець-Подільський: Аксіома, 2012.
3. Грайлик. Програма з організації театралізованої діяльності в закладі дошкільної освіти / О.М. Березіна, О.З. Гніровська, Т.А. Линник. – Тернопіль: Мандрівець, 2014.
4. Затія-дивоглядія: Як зробити ляльковий театр другом кожної дитини / авт.-упор.: О.О.Тимофєєва, О.В.Борисенко. – Вид. 2-ге, змін. та доповн. – Тернопіль: Мандрівець, 2014.
5. Організація ігрової діяльності дітей дошкільного віку. - авт.-упор. А.П.Бурова. – Тернопіль: Мандрівець, 2013.
6. Сучасний дошкільний заклад: середовище для розвитку: навчально-методичний посібник / Авт.-упоряд.: М.І. Каратаєва, О.А. Денисова, Л.А. Грицюк. - Кам’янець-Подільський: ФОП Сисин О.В., 2012.

 «Створення безпечних умов

під час рухової діяльності дітей улітку»

Відповідно до статті 11 Закону України «Про дошкільну освіту» від 11 липня 2001 р. № 2628-ІІІ (із змінами) заклад дошкільної освіти має створити безпечні та нешкідливі умови розвитку, виховання та навчання дітей, умови для фізичного розвитку та зміцнен­ня здоров'я відповідно до санітарно-гігієнічних вимог та забезпечи­ти їх дотримання; формувати у дітей гігієнічні навички та основи здорового способу життя, норми безпечної поведінки; сприяти збе­реженню та зміцненню здоров'я, розумовому, психічному і фізич­ному розвитку дітей. Тому одне з головних завдань педагогічного колективу закладу дошкільної освіти є навчання ді­тей цінувати власне і чуже життя та здоров'я, впевнено почуватися у будь-яких ситуаціях і допомагати тим, хто цього потребує.

У літній період заняття з фізичної культури проводяться за сприятливої погоди на свіжому повітрі. Саме в літній період можна вважати найсприятливішим щодо збагачення рухового досвіду ді­тей, удосконалення їхніх рухових навичок, зміцнення здоров'я.

Обов'язковою умовою як під час організова­ної, так і самостійної рухової діяльності є дотримання вимог з безпеки життєдіяльнос­ті дітей. Адже зазвичай діти не ма­ють достатнього досвіду користування спортивними снарядами, не ознайомлені з правилами поводження з ними, що може стати при­чиною травмування. Тож дорослим слід виховувати у дітей нави­чки безпечного поводження в різних ситуаціях. Насамперед важ­ливо, щоби педагоги самі знали та дотримувалися правил безпеки під час рухової діяльності, добре володіли прийомами страхування ді­тей, знали чинники травматизму та шляхи його запобігання.

Однією з поширених причин травматизму під час рухової діяльності дітей є недотримання правил безпеки, зокрема зайва азартність, поспішність у виконанні вправ дітьми. З-поміж інших чинників, що зазвичай зумовлюють травмування дітей, виділяють такі:

• незадовільний стан місця проведення занять;
• невідповідність взуття та одягу дітей погодним умовам;
• недостатня фізична підготовка дітей;
• виконання дітьми вправ без нагляду вихователя (інструктора з фізкультури); порушення вихователем (інструктором з фізкультури) методики проведення занять;
• незнання вихователем (інструктором з фізкультури), помічником вихователя правил страхування дітей.

         З метою профілактики травматизму під час рухової діяльності дітей дошкільного віку доцільно створити належні умови для безпечності занять, сформувати у дітей навики убезпечувати себе, що стануть у пригоді не лише під час занять з фізичної культури, а й у повсякденні. Основними передумовами безпечності рухової діяльності ді­тей є такі:

• відповідність місця проведення занять і фізкультурного обладнання умовам безпечної життєдіяльності дітей

~       надійне кріплення спортивного обладнання;

~       наявність безпечної зони навколо кожного снаряда;

~       відсутність вибоїн, бугрів, випуклих коренів дерев на спортивному та ігрових майданчиках;

~       відсутність зайвих предметів у робочій зоні майданчика;

• формування у дітей навичок основних рухів;
• страхування дітей.

Пісок в ямі для стрибків періодич­но розпушують на глибину 20-40 см.

               Однією з ключових передумов безпечності рухової діяльності дітей є формування у них навичок основних рухів.

Перелік основних рухів для дітей усіх вікових груп чітко ви­значений програмами, які рекомендовані Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України для використання в освітньо­му процесі з дітьми. Не рекомендується доповнювати програмовий обсяг вправами, які не відповідають анатомо-фізіологічним особливостям дітей дошкільного віку, зокрема такими:

• що утруднюють дихання, звужують грудну клітку (ла­зіння по вертикальній жердині, перетягування канату тощо);
• які дають навантаження на одні й ті самі групи м'язів;
• із тривалим м'язовим напруженням, під час яких діти при­кладають максимум зусиль і затримують дихання (висіння або підтягування на перекладині, перенесення чи піднімання великої ваги тощо);
• стрибки з великої висоти або на тверду опору;
• асиметричні вправи, у яких потрібно використовувати лише одну руку чи ногу (метання м'яча однією рукою, стрибки зі скакалкою на одній нозі тощо).

Під час рухової діяльності дітей вправи високої інтенсивності (біг, стриб­ки, рухливі ігри) чергують із вправами низької та середньої ін­тенсивності (ходьба, перешикування, лазіння, метання, вправи на рівновагу).

Страхування дітей є, мабуть, однією з найголовніших умов по­передження травматизму. При навчанні дітей таких рухів, як біг урозтіч (і навіть звичайний біг), хода по колоді, рейці, різних видів стрибків, метання, лазіння, перелізання, є потреба в страхуванні ді­тей вихователями (інструктором з фізичної культури), музичними керівниками, помічниками вихователів.

Основні прийо­ми страхування при виконанні різних вправ дітьми 

 Стрибки та зістрибування 

Стрибки, напевне, найбільш травмонебезпечні для ще неокріплої опорно-рухової системи дітей. Тому педагоги мають знати, що перед виконанням стрибків дітей слід навчити м'яко приземлятися на носки, пружинячи зігнутими колінами і поступово опускаючись на п'яти.

         Вихователь (інструктор з фізкультури), навчаючи дітей стри­бати, повинен перебувати збоку від них. Діти, які чекають свою чергу, мають бути під наглядом помічника вихователя.

         Дитина, яка виконала стрибок, тобто закінчила вправу, має звіль­нити стрибкову яму. Для цього їй слід зробити кілька кроків упе­ред, обійти стрибкову яму і зайняти місце у колоні поруч із по­мічником вихователя.

         У місці приземлення дитини під час зістрибування з лави, коло­ди, піднятої дошки має бути м'який настил — мат, татамі тощо.

         Вихователь (інструктор з фізкультури) повинен стояти в кінці лави, колоди чи піднятої дошки збоку від дітей і страхувати їх під час зістрибування, тримаючи за одну чи дві руки. Помічник вихо­вателя має допомагати дітям підніматися на лаву, колоду або під­няту дошку, страхуючи їх за одну чи дві руки.

Вправи на рівновагу 

         Для розвитку відчуття рівноваги використовують канат, дошку, гімнастичну лаву, колоду. 

         Педагогам необхідно дотримуватися низки правил страхування під час виконання вправ на рівновагу, зокрема:

• навколо спортивних снарядів слід обов'язково укладати гімнастичні мати, щільно притиснені один до одного та закріплені, щоб уникнути ковзання;
• вихователь (інструктор з фізкультури) повинен розмі­щуватися в кінці гімнастичної лави, колоди чи збоку від дітей;
• помічник вихователя має допомагати дітям стати на гім­настичну лаву, колоду, страхуючи їх за одну чи дві руки;
• дитину слід тримати за руку, допомагаючи піднятися на снаряд, а потім страхувати, супроводжуючи її упродовж пересування снарядом;
• під час спускання чи зістрибування з гімнастичної лави, колоди або піднятої дошки слід стояти збоку дитини, на­даючи їй допомогу;
• поряд з іншими дітьми, які стоять у колоні по-одному та готуються до виконання вправи, має розміщуватися по­мічник вихователя.

        Якщо вправи на рівновагу діти виконуватимуть підгрупами і буде використано дві лави, колоди чи підняті дошки, то вихо­ватель (інструктор з фізкультури) повинен стояти між спор­тивними снарядами у місці завершення вправи та страхувати дітей під час зістрибування. Помічник вихователя при цьому повинен стояти між двома спортивними снарядами у місці по­чатку виконання вправи, допомагаючи дітям підійматися на снаряд.

         За потреби можна страхувати дітей, ідучи між двома спортивни­ми снарядами так, щоб тримати в полі зору дітей до завершення виконання вправи.

         Якщо вправи на рівновагу діти виконують ланцюжком, то слід стежити, щоб на спортивному снаряді одночасно перебувало не більше чотирьох дітей. Страхувати при цьому слід з обох боків лави, колоди чи піднятої дошки.

Метання

         Для виконання вправ з метання на дальність та у ціль педаго­ги мають знати, що слід заздалегідь підібрати ділянку, яка добре проглядається та розташована на значній відстані від громадських місць, будівель тощо. 

         Вправу діти повинні виконувати лише за сигналом вихователя (інструктора з фізкультури). Після виконання кидка діти забира­ють метальний інвентар і повертаються на свої місця кроком. Під час виконання вправ з метання вихователь (інструктор з фіз­культури) має стояти з одного боку від дітей, контролюючи виконання вправ та допомагаючи виправити помилки, а з іншого боку шеренги — помічник вихователя.

Лазіння

                Для виконання вправ з лазіння використовують гімнастичну стінку, гірку-драбину, дугоподібну драбину, горизонтальну та похи­лу дошки тощо.

                Під час розучування дітьми вправ з лазіння гімнастичною стінкою вихователь (інструктор з фізкультури) має страхувати кожну дитину, підтримуючи її за спину та руку під час підйому і спуску. Помічник вихователя у цей час контролює дії дітей, які чекають свою чергу чи виконують окремі підготовчі вправи. Якщо для вправ використовують одночасно два прольоти гімнас­тичної стінки, то педагог має стояти між прольотами та страхува­ти дітей ліворуч і праворуч від себе.

         Під час розучування вправ з повзання похилою дошкою слід страхувати кожну дитину, стоячи з боку від неї та підтримуючи її зі спини. Помічник вихователя контролює дії дітей, які чекають свою чергу.

         Під час виконання вправ з повзання двома похилими дошками, закріпленими одним кінцем за рейку гімнастичної стінки на по­трібній висоті, педагог стоїть спиною до гімнастичної стінки та страхує дітей за потребою.

         На гірці-драбині та на похилій дошці страхувати дитину слід збо­ку від неї.

         Під час навчання дітей лазінню дугоподібною драбиною на майданчику слід страхувати кожну дитину по черзі. При цьо­му вихователь (інструктор з фізкультури) має супроводжува­ти дитину від початку руху до кінця. Помічник вихователя під час виконання вправи контролює дії інших дітей, які очікують чергу.

         Створення безпечних умов повністю залежить від педагогів, чий досвід і знання мають бути спрямовані на максимальне викорис­тання цілющого впливу природи на здоров'я кожної дитини, а також на запобігання всіх небезпек.

Рекомендовані умови та основні прийоми страхування під час виконання вправ на заняттях з фізичної культури у закладі дошкільної освіти

Організація ігрової діяльності у дошкільному закладі 

Провідним видом діяльності в дошкільному віці є гра, адже в ній розвиваються та проявляються такі новоутворення дошкільного дитинства, як розвиток знаково-символічної функції, активної уяви; засвоєння структури самостійного виду діяльності; привласнення суспільної поведінки та опанування норм партнерської взаємодії; становлення елементів довільної поведінки у процесі поступового оволодіння вмінням підпорядковувати свої бажання логіці сюжету та вимогам ігрових правил. Усе це дає змогу дитині навчитися самостійно планувати, виконувати і контролювати власну діяльність.

         В процесі ігрової діяльності дитина опановує ігрові навички, які спрямовані на досягнення результату – отримання емоційних пізнавальних та інших надбань. Малюка цікавить не стільки результат, скільки сам процес гри та спілкування з однолітками.

         Хочеш бути здоровим – грайся,

         Хочеш бути розумним – грайся,

         Хочеш бути щасливим – грайся! – так стверджує народна мудрість.

Гра, як специфічна, діяльність не однорідна – кожний її вид виконує свою функцію в розвитку дитини.

Умовно виділяють наступні класи ігор:

-       ігри з ініціативи дитини або творчі ігри (сюжетно-рольові, ігри-драматизації, конструкторсько-будівельні);

-       ігри з ініціативи дорослого з готовими правилами (ігри-забави /ранній вік/, дидактичні, настільно-друковані, ігри на розвиток креативності, рухливі);

-       народні ігри.

Творчі ігри становлять найбільш насичену типову групу ігор дошкільнят. Творчими їх називають тому, що діти самі визначають мету, зміст і правила гри, відображаючи здебільшого навколишнє життя, діяльність людини та відносини між людьми.

Серед творчих ігор значне місце посідають сюжетно-рольові ігри «у когось» або «у щось». Діти зображають людей, тварин, роботу лікаря, будівельника тощо. Усвідомлюючи, що гра – не справжнє життя, малюки тим часом  по-справжньому переживають свої ролі, відверто виявляють своє ставлення до життя, свої думки та почуття, сприймають гру як важливу справу.

Відомі наступні джерела, які живлять дитячі задуми, спонукають реалізувати їх у грі:

-       явища і події навколишньої дійсності, які випадково спостерігають діти і які викликають у них інтерес;

-       продумана, послідовна організація дорослими доступних, цікавих вражень, що можуть збагачувати зміст гри.

         Центральним моментом рольової гри є роль, що бере на себе дитина. При цьому вона не просто називає себе ім'ям відповідної дорослої людини («Я –  космонавт», «Я –  мама», «Я –  лікар»), але, що є найголовнішим, діє як доросла людина, роль якої вона взяла на себе і цим нібито ототожнює себе з нею. Саме ігрова роль у концентрованій формі втілює в собі зв'язок дитини зі світом дорослих. Найбільш характерним моментом ролі є те, що вона неможлива без практичної ігрової дії. Роль вершника, лікаря або шофера неможливо виконувати тільки в уяві, без реальних, практичних ігрових дій.

Правильній організації вихователем та проведенню сюжетно-рольової гри сприятимуть:

-       чіткість та послідовність планування навчально-виховної роботи з керівництва творчими іграми;

-       зв’язок між навчанням на заняттях, творчими іграми та працею, спрямованими на задоволення потреби гри;

-       перспективне планування підготовки сюжетно-рольових ігор на рік;

-       конкретизація ігрової ситуації, безпосередньо вихователем у період гри, опираючись на знання та вікові особливості дітей, конкретну ситуацію, досвід, такт, педагогічну майстерність.

Під час керівництва сюжетно-рольовою грою вихователь має дотримуватися наступних вимог:

-       знати психологічні та вікові особливості дітей дошкільного віку, індивідуальні – кожної дитини;

-       завойовувати довіру у вихованців, розуміти ігрові задуми дітей, їх переживання, вміти встановлювати з ними дружні контакти;

-       вміти пробудити у дитини інтерес, цікавість до гри, бажання гратися в колективі однолітків;

-       добре знати структуру рольової гри, її чотири компоненти (розподіл ролей, ігрові дії ролей, ігрове застосування предметів та їх умовну заміну іншими предметами, стосунки між гравцями);

-       проводити роботу з дітьми по ознайомленню з навколишнім життям, працею дорослих у різних сферах, щоб діти мали певні конкретні знання про навколишню дійсність, які б вони могли використати в грі;

-       розвивати в процесі гри у дошкільників творчість, фантазію, уяву, використовуючи різноманітні прийоми: запитання, заохочення, репліку, вказівку, оцінку окремих персонажів тощо;

-       тримати в полі зору всіх учасників гри, а часом самому бути її учасником (з молодшими гратися разом, у старших дошкільників розвивати самостійність, цілеспрямованість, наполегливість);

-       сприяти організації дитячого колективу у грі, вихованню дружніх почуттів, позитивних моральних якостей.

До сюжетно-рольових ігор належать також ігри з елементами праці та художньо-творчої діяльності.

Різновид творчої ігрової діяльності – театралізована діяльність. Вона пов'язана зі сприйманням творів театрального мистецтва та відтворенням в ігровій формі набутих уявлень, вражень, почуттів. Театралізована діяльність є ефективним засобом педагогічного впливу на розвиток особистості дошкільника. Вона передбачає формування у дошкільників умінь «входити в образ» та «утримувати» його впродовж усієї театралізованої діяльності, усвідомлювати мовленнєві та виконавські дії, передавати характерні особливості різних художніх образів, переносити здобуті уявлення в самостійну ігрову діяльність, прищеплювати дітям інтерес до театру як до виду мистецтва.

Театралізовані ігри залежно від їх виду та специфічного сюжетно-рольового змісту розподіляють на дві основні групи: режисерські ігри та ігри-драматизації.

У режисерській грі дитина як режисер і водночас «голос за кадром» організовує театрально-ігрове поле, акторами і виконавцями в якому є ляльки. В іншому випадку акторами, сценаристами, режисерами виступають самі діти, які під час гри домовляються про те, хто яку роль виконуватиме, що робитиме.

Режисерські ігри розрізняють за місцем і способом організації: настільні (театр іграшок, театр картинок) та стендові (стенд-книжка, фланелеграф,   тіньовий   театр).

Ігри-драматизації створюються за готовим сюжетом з літературного твору або театральної вистави. План гри та послідовність дій визначають заздалегідь. Така гра важча для дітей, ніж наслідування того, що вони бачать у житті, оскільки треба добре зрозуміти й відчути образи героїв, їхню поведінку, пам'ятати текст твору (послідовність розгортання дій, реплік персонажів). У цьому й полягає особливе значення ігор-драматизацій – вони допомагають дітям глибше зрозуміти ідею твору, відчути його художню цілісність, сприяють розвитку виразності мови і рухів.

Ігри-драматизації поділяють за способом зображення – драматизації з пальчиками, з ляльками бі-ба-бо, драма­тизація як гра самої дитини.

Залучати дітей до театрально-ігрової діяльності варто з раннього віку. Це театр іграшок, театр на фланелеграфі, настільний, пальчиковий театри, створені вихователями театри хитунців, павутинок та «топотушок». Прості за змістом казки та розповіді, яскраві, естетично оформлені персонажі та декорації театрів приваблюють малюків, викликають позитивні емоції, сприяють розвитку комунікативних умінь ти навичок. Для старших дошкільнят це вже ігри-драматизації та імпровізації, лялькові вистави за участю самих дітей. Діти з великою радістю переглядають показані дорослими дійства та із задоволенням беруть участь у них.

Щоби оформити будь-який з перелічених видів театру, необхідно ство­рити образи. Неварто гаяти на це багато часу. Трохи фантазії, а головне – залучення до творчого процесу дітей, оформлення ними самими гри збуджують їхню активність, спонукають їх шукати потрібний (часто викидний) матеріал для оформлення, творчо застосовувати уміння з малювання, ліплення, аплікації. Малюки спроможні щось добрати від­повідно до змісту, образів гри, а старші діти можуть уже й самі виготовити оформлення спочатку за зразком, а потім – на власний розсуд чи за своєю ініціативою.

Не потрібно прагнути повністю оформити декорації чи створити костюми для ролей. Досить типової деталі, елемента, за яким можна легко впізнати образ (пухна­стий хвіст у лисички, колюча шапочка в їжака). Зміна декорації (яблуня, пічка, річечка) дасть, наприклад, змогу простежити шлях  дівчинки,   яка  втікає  від  гусей-лебедів.

Можна створити умови й для такого маловідомого й практично непоширеного в дошкільних закладах виду ігор, як імпровізація. Звичайно, такі ігри варто ор­ганізовувати, якщо трапився цікавий чи незвичайний випадок. Можливо, хтось поводиться так, що заслуговує критичного демонстрування поведінки. Вихователь відповідно дає тему: «Зумій поділитися», «Мій друг», «День народження», «Хто найкмітливіший» тощо. Можна обрати й тему, пов'язану з характеристиками образів, – Буратіно, Мальвіна, Котигорошко, Заєць чи Їжак тощо. Після таких ігор досить лише запропонувати дітям ляльку, вбрану відповідно до знайомого образу, як вони починають   зображати  її манери,   поведінку,   вчинки.

Несподівані ситуації, різноманітність у розігруванні сюжету, ролей зацікавлюють дітей, спонукають їх до власних пошуків,  знахідок.

Конструкторсько-будівельні ігри спрямовують увагу дитини на різні види будівництва, сприяють набуттю конструкторських навичок, організації та зближенню дітей, залученню їх до трудової діяльності. У конструкторських іграх яскраво проявляється інтерес дітей до властивостей предмета і бажання навчитися з ним працювати. Матеріалом для цих ігор можуть бути конструктори різних видів та розмірів, природний матеріал (пісок, глина, шишки), з якого діти створюють різні речі за власним задумом або завданням вихователя. Важливо, щоб педагог допомагав вихованцям здійснити перехід від безцільного нагромадження матеріалу до створення продуманої будівлі. 

За усієї різноманітності творчих ігор вони мають спільні риси: діти самі або за допомогою дорослого (особливо в іграх-драматизаціях) обирають тему гри, розвивають її сюжет, розподіляють між собою ролі, добирають потрібні іграшки. Усе це має відбуватися в умовах тактовного керівництва дорослого, спрямованого на активізацію ініціативи дітей, розвиток їхньої творчої фантазії.

Ігри з правилами дають можливість систематично вправляти дітей у виробленні певних навичок, вони важливі для фізичного, розумового розвитку, виховання характеру і волі. Без таких ігор у дошкільному закладі важко було б проводити навчально-виховну роботу. Ігри з правилами діти засвоюють від дорослих, один від одного. Багато з них передається від покоління до покоління, однак вихователі, обираючи гру, обов’язково мають врахувати вимоги сучасності. 

Ігри з правилами поділяють на дидактичні, настільно-друковані, рухливі, народні.

         Дидактичні ігри сприяють, головним чином, розвитку розумових здібностей дитини, оскільки містять розумове завдання, саме в розв'язанні якого й полягає сенс гри. Вони також сприяють розвитку органів чуття дитини, уваги, пам'яті, логічного мислення, виконують виховну функцію. Хоча дидактична гра – ефективний метод закріплення знань, вона аж ніяк не повинна перетворюватися на навчальне заняття. Щоб збереглись ігрові можливості гри, діти вже повинні мати певні знання, са­мостійно використовувати їх у грі.

Неодмінною умовою дидактичної гри є правила, без яких діяльність набуває стихійного характеру. У добре продуманій грі саме правила, а не вихователі, керують поведінкою дітей. Правила допомагають усім учасникам гри перебувати та діяти в однакових умовах (діти отримують певну кількість ігрового матеріалу, визначають черговість дій гравців, окреслюють коло діяльності кожного учасника).

Настільно-друковані ігри передбачають дії не з предметами, а з їх зображеннями. Найчастіше вони зорієнтовані на розв'язання таких ігрових завдань: добирання картинок за схожістю (окремі види лото, парні картинки), карток-картинок під час чергового ходу (доміно); складання цілого з частин (розрізні картинки, кубики) тощо. Завдяки таким діям діти уточнюють свої уявлення, систематизують знання про навколишній світ. розвивають розумові процеси та операції і просторові орієнтації, кмітливість, увагу, формують організаторські вміння.  

Рухливі ігри задовольняють потребу організму дитини в русі, сприяють збагаченню її рухового досвіду. За допомогою ігор у дошкільнят закріплюються різноманітні вміння і навички основних рухів (ходьби, бігу, стрибків, рівноваги), розвиваються такі важливі фізичні якості як швидкість, спритність, витривалість. Також цінність рухливої гри полягає у тому, що вона викликає позитивні емоції, почуття задоволення, життєрадісність, активність, позитивно впливає на психічний та фізичний розвиток дошкільника.

Існує два різновиди рухливих ігор – сюжетні ігри та ігрові вправи (несюжетні ігри).

В основу сюжетних рухливих ігор покладено досвід дитини, її уявлення про навколишній світ (дії людей, тварин, птахів), які вона відтворює рухами, характерними для того чи іншого образу. Більшість сюжетних ігор колективні, в них дитина навчається узгоджувати свої дії з діями інших гравців, не вередувати, діяти організовано, як того вимагають правила.

Ігрові вправи характеризуються конкретністю рухових завдань відповідно до вікових особливостей та фізичної підготовки дітей. Якщо в сюжетних рухливих іграх основна увага гравців спрямована на створення образів, досягнення певної мети й точне виконання правил, що часто призводить до ігнорування чіткості у виконанні рухів, то під час ігрових вправ дошкільнята мають бездоганно виконувати основні рухи (влучання м'ячем у ціль, пролізання під мотузкою тощо).

За ступенем фізичного навантаження розрізняють ігри великої, середньої та малої рухливості. Така класифікація полегшує орієнтування у ігровому матеріалі та відбір ігор у відповідності до означеного завдання. Як правило, до ігор великої рухливості належать ті, у яких бере участь одночасно вся група дітей.    Зміст цих ігор становлять інтенсивні рухи: стрибки, біг у поєднанні з метанням, подоланням перешкод (пролізання в обруч, перестрибування через кубики). Характер гри середньої рухливості відносно спокійніший (метання предметів у ціль, ходьба у поєднанні з іншими рухами: підлізання під дугу, переступання через предмети). Активно рухається лише частина учасників гри, а решта перебувають у статичному положенні й спостерігають за діями тих, хто грають. Рухи, що є змістом гри малої рухливості, виконуються в повільному темпі.   

Перед тим як обрати гру, необхідно визначити мету, врахувати вікові можливості дітей, їхні інтереси та фізичну підготовленість, час проведення, а також погодні умови. Залежно від підготовленості дітей правила гри можна спростити або ускладнити у такий спосіб: змінити форму організації гри, ускладнити рухові завдання, змінити форму руху, збільшити кількість основних ролей або ввести нові ролі, додаткові основні рухи, додаткові правила.  

Обираючи гру, необхідно ураховувати її місце в режимі дня і дотримуватися певної послідовності в діяльності дітей. На прогулянках, за годину до денного сну та після нього проводяться ігри будь-якої рухливості. Враховується пора року і температура повітря. Особливої уваги потребує добирання ігор у холодну пору року та за несприятливої погоди. У цей час доцільно проводити ігри з нескладними рухами (ходьбою, бігом). Улітку ігри зі швидким бігом і стрибками корисніше проводити на початку денної прогулянки або після полудня, коли знизиться температура повітря.

Вихователь добирає ігри відповідно до мети яку поставив: формування певних рухових навичок; виховання витримки, сміливості, організованості. Визначення й конкретизація загальної мети запобігають випадковості під час добирання ігор. Успіх гри значною мірою визначається правильною організацією дітей. ІІеред поясненням нової гри варто повторити з дітьми найскладніші для них рухи. Важливий момент у керівництві грою  – дозування рухів, особливо в  іграх із бігом, лазінням, іграх узимку, коли одяг ускладнює рухи. Потрібно стежити за тим, щоб діти не перегрівалися і не втомлювалися. Загальна тривалість рухливої гри – 10-12 хв. Ігрова діяльність своєю емоційністю захоплює дітей і вони не відчувають втоми. Ось чому вихователь обов’язково сам регулює фізичне навантаження. Активна рухова діяльність має становити 2/3 всього часу, а 1/3 витрачається на пояснення, навчання, виправлення помилок.

У рухливих іграх, що проводяться з дошкільнятами, не обов'язково визначати переможця. По закінченні гри педагог оцінює умови та її хід, виконання дітьми правил, їхнє ставлення один до одного. Тільки в старших групах поступово починають вводити елементи змагання, порівнювати сили команд та окремих гравців.

Важливе місце в старшому дошкільному віці посідають спортивні ігри: городки, бадмінтон, баскетбол, хокей, футбол тощо.

Народні ігри – це ігри, які походять з давніх-давен, їх побудовано з урахуванням етнічних особливостей (хороводи, забави, ігри з народною іграшкою тощо). Вони – невід'ємна складова життя дитини в сучасному дошкільному закладі, важливе джерело засвоєння загальнолюдських цінностей. Розвивальний потенціал цих ігор забезпечується не тільки наявністю відповідних іграшок, а й особливою творчою аурою, яку має створювати дорослий.

Народні ігри нерозривно пов'язані з певною порою року, відповідними звичаями, обрядами, давніми віруван­нями в одухотвореність природи, сільськогосподарськими роботами  трударів.

Найстародавнішими є хороводно-ігрові пісні обрядового походження, зокрема на землеробську тематику: «Просо», «Льон», «Грушка», «Мак» та інші, де учасники імітували оранку, висівання, дозрівання сільськогосподарських куль­тур. Ці ігри, з плином часу, з послабленням своєї практичної ролі перетворились на розваги, які полягають у тому, що під час співу виконуються відповідні ритмічні рухи,  властиві тому чи іншому трудовому процесу.

Засвоєння народних ігор – це засвоєння узагальненого соціального досвіду поведінки. В ігровій діяльності дитини плекаються природні смаки, емоційні відчуття, навички спілкування з природою, риси національного характеру, такі споконвічні чесноти як працелюбність, пісенність, м'який  гумор,   воля  та  інтелект. Завдання народних ігор – дати дітям здоровий відпочинок і розвагу, сприяти їхній творчій діяльності та стимулювати розвиток позитивних якостей характеру.

         Ігри можна проводити як у приміщенні так і на відкритому повітрі, під час фізкультурних та музичних занять, на ранках і вечорах розваг, на екскурсіях і прогулянках. Вихователь має можливість самостійно добирати ігровий репертуар, доповнювати його оригінальними авторськими матеріалами, що за змістом, формою і способом проведення відповідали б бажанням дітей тієї чи іншої вікової групи, стимулювали б їхню життєдіяльність. При цьому слід уникати незрозумілих для теперішньої дітвори ігор, перенасичених діалектизмами або ж тих, які в наших умовах втратили своє виховне значення.

         У доборі народних ігор варто надавати перевагу іграм того регіону, в якому розташовано дошкільний заклад.

Для організації ігор важливо створити належне предметно-ігрове середовище, враховуючи наступні вимоги:

-       розвивальний характер та відповідність такому принципу, як реалізація дитиною права на гру (вільний вибір іграшки, теми, сюжету гри, місця та часу її проведення);

-       універсальність предметно-ігрового середовища, щоби діти могли разом з вихователями готувати й змінювати його, трансформувати відповідно до задуму гри, її змісту, перспектив розвитку;

-       системність, тобто оптимальне співвідношення окремих елементів гри між собою та іншими предметами тощо.

Усе ігрове обладнання має бути зручним та мобільним, щоби діти мали можливість самостійно обирати гру, змінювати осередок, переходячи від однієї гри до іншої.

Провідне місце у дитячій грі відводиться іграшкам. Вони насамперед мають бути безпечними, цікавими, привабливими, яскравими, але простими; не тільки привертати увагу дитини, а й пробуджувати, активізувати її мислення.

         Роль вихователя у розвитку ігрової діяльності дітей. Педагогічне керівництво іграми дітей передбачає необхідність враховувати основні вікові та індивідуальні особливості їхнього розвитку, а також розвитку їхньої ігрової діяльності в усі вікові періоди. Без знань внутрішніх законів розвитку гри намагання управляти нею можуть її зруйнувати. 

       Ігрова діяльність дітей у кожному віковому періоді має свої особливості, що передбачає використання специфічних форм і методів педагогічного керівництва нею. Водночас воно повинно відповідати таким загальним особливостям:

-       планомірне формування практичного досвіду дитини. Сутність його полягає в тому, щоб у процесі гри дошкільники на основі своїх вражень засвоювали зміст дій людей, призначення предметів, ставали активними учасниками пізнання дійсності;

-       виокремлення під час організації навчальних ігор (ігор-занять, ігор-інсценувань, демонстрації зразка ігрових дій, ігор-драматизацій) головного. У цьому процесі дитина вчиться переводити свій реальний життєвий досвід в ігровий умовний план, ставити перед собою ігрові завдання і вирішувати їх;

-       своєчасне оновлення ігрового середовища, підбір іграшок та ігрового матеріалу, зміст якого покликаний відтворити в пам’яті дитини нещодавні враження, спрямувати її на самостійне вирішення ігрового завдання, спонукати до різних способів відтворення дійсності;

-       організація спілкування з дітьми, спрямованого на формування прогресивних для кожного вікового періоду ігрових способів дій. Створюючи проблемні ситуації, вихователь має використовувати непрямі прийоми (порада, запитання, підказка тощо) для впливу на задум гри, розвиток сюжету, ускладнення способів відображення дійсності. За необхідності він включається у гру як рівноправний партнер, видозмінюючи ігрове середовище, коригуючи рольові стосунки.

         Для збагачення ігрової діяльності дітей раннього та молодшого дошкільного віку вихователь повинен сприяти сталості задуму гри, розвитку його у певний сюжет, має вчити дошкільнят гратися поруч, а згодом і разом. Одним із основних прийомів педагогічного впливу є його рольова участь в іграх, що надає діям дітей цілеспрямованості і змістовності, сприяє їх об’єднанню для спільної гри, збагачує ігрові задуми, дії.        

         Якщо діяльність дитини перебуває на рівні предметних ігор, необхідно подбати про спеціальне навчання їх ігровим діям, елементам ігрової поведінки. Для цього використовують такі педагогічні прийоми, як пропозиція вихователем готового сюжету різної складності, демонстрація зразка ігрової дії, використання у грі разом з іграшками предметів-замінників. Активність дітей розвивають яскраві іграшки, що імітують знайомі їм реальні предмети. Предметні іграшки повинні відповідати за величиною (наприклад, набір лялькових меблів і ляльок) розміру руки дошкільника, його зросту.

       У роботі з дітьми середнього дошкільного віку вихователь має орієнтуватися на збагачення змісту їхніх ігор, формування різних способів рольової поведінки, вміння підтримувати дружні стосунки. Включаючись у спільну гру дітей або інсценуючи певний ігровий сюжет, вихователь сприяє формуванню вміння співвідносити назву ролі з відповідними їй діями й атрибутами, виокремлювати паралельні та взаємодоповнювальні ролі, різні типи стосунків між рольовими позиціями (управління, підкорення, рівноправності). Використання ним різноманітних прийомів (запитання, поради, бесіди про зміст гри, розподіл ролей у ній тощо) забезпечує формування у дітей уміння організовувати спільні ігри. У середньому дошкільному віці взаємини дітей концентруються навколо ролі й дотримання правил, до яких вона зобов’язує. Важливо, щоб ці правила орієнтували на утвердження високоморальних людських стосунків і почуттів.

         Ігрова діяльність дітей старшого дошкільного віку має бути спрямована на формування їхніх умінь спільно вибудовувати і розвивати сюжет, розуміти партнерів по грі ти узгоджувати свої дії з їхніми. Із цією метою вихователь може використовувати:

-       спільний почерговий переказ казки або оповідання. Педагог у певний момент змінює розповідача, за необхідності нагадує подальший розвиток подій;

-       спільне придумування казки або оповідання, які пізніше використовують як ігрові сюжети. Важливо, щоб залучені до реалізації цього завдання симпатизували одне одному, мали приблизно однаковий рівень ігрової діяльності;

-       спільне розігрування сюжету казки або оповідання після того, як діти запам’ятали його. Це є необхідною умовою збагачення їхнього досвіду елементарної рольової поведінки. Добре знаючи дітей, вихователь вчить їх по-різному комбінувати (фантазувати, уявляти тощо) елементи ігрового сюжету.

       Педагогічна цінність гри значною мірою залежить від ефективності вирішення у ній ігрового завдання. Кінець гри, казки обов’язково має бути емоційним. Водночас діти повинні розрізняти свої обов’язки у грі і в буденному житті, вчитися переключатися із гри на реальні справи. Головне, щоб з кожним днем вони ставали самостійнішими, ініціативнішими, розширювали своє бачення світу і себе в ньому.

         У навчально-виховній роботі важливо педагогічно грамотно використовувати усі види ігор, які є компо­нентами цілісної системи ігрової діяльності. В комплексі з іншими видами діяльності це забезпечує всебічний і гармонійний розвиток підростаючої особистості, збагачення емоційно-почуттєвої сфери, забезпечення основ здоров’я дошкільнят.

Українські народні рухливі ігри Подільського регіону

Панас

Діти грають у кімнаті. Одному з них зав'язують очі, ставлять біля порога і говорять:

Панас, Панас!

Не лови нас.

На тобі коробочку груш

Та мене не воруш.

Після цього діти тихенько ходять по кімнаті, а «Панас», розкинувши руки, намагається піймати кого-небудь. Кого спіймає, той стає «Панасом», і гра продовжується.

Варіант ІІ

Грають хлопці та дівчата. За бажанням хтось стає «Панасом», йому зав'язують очі хустинкою, виводять на середину площадки і звертаються з такими словами:

- Панасе, Панасе!

На чому стоїш?

- На камені!

- Що продаєш?

- Квас!

- Лови курей, та не нас.

«Панас» починає ловити, і кого з гравців спіймає, той стає «Панасом».

Кружок (Царівна)

Хлопці й дівчата, узявшись за руки, стають у кружок, вибирають «царевича» й «царівну». «Царівна» перебуває в крузі, «царевич» - за кругом. Усі співають;

Ой у городочку царівна,

А за городочком царів син, царів син.

Приступи, царенко, близенько, близенько.

Поклонись царівні низенько, низенько.

Приступи, царенко, ще ближче, ще ближче,

Поклонись царівні ще нижче, ще нижче.

Пророби царівні вороточка, вороточка,

Вивези царівну з городочка, з городочка.

Обведи царівну кругом ряду, кругом ряду.

Та й постав царівну у ряду, у ряду.

«Царевич» виконує всі обов'язки, які йому приспівують, бере царівну за руку і ставить уряд поруч із собою. Потім вибирають інших «царевича» й «царівну».

Огірочки

Діти беруться за руки, витягуються в одну лінію. Передні завертаються до задніх, ніби в'ються. Двоє останніх піднімають вгору руки, а всі проходять попід руками, співаючи:

Ой вийтеся, огірочки,

Та в зелені пуп'яночки,

Грай, жучку, грай,

Тут тобі край.

Ходить жучок по жучині,

А жучина по деревині.

Грай, жучку, грай,

Тут тобі край.

Дайте, хлопці, околота*,

Повезем жучка до болота.

Грай, жучку, грай,

Тут тобі край.

Жучок плаче у болоті.

Дівки скачуть у золоті.

Грай, жучку, грай,

Тут тобі край.

Чи ти, жучку, писка не маєш,

Що ти, жучку, різко не граєш?

Грай, жучку, грай,

Тут тобі край.

*Околот, околіт - сніп житньої соломи, обмолочений нерозв'язаним або перев'язаний після обмолоту.

Квочка

У цю гру діти люблять грати найбільше навесні, коли вперше випускають квочку з курчатами надвір. Забивають в землю кілочок, прив'язують мотузок до кілочка; по вибору хтось із дітей стає за квочку і, взявшись за кінець мотузка, під приспів:

Ходить квочка

Коло кілочка,

Водить діток,

Дрібних квіток.

Діти - квіти:

«Квок»,- ходить кружка.

Після слів: «Діти-квіти: «Квок» - усі розбігаються хто куди, а квочка, квокчучи, ловить їх та збирає докупи.

Мiст

Дiвчата стають по двi в ряд, обличчям одна до одної, й беруться вгорi схрещеними руками. Крайня пара проходить пiд руками iнших пар i стає першою, за нею йде пара, яка була передостанньою, i так далi. У деяких мiсцевостях ця гра називається «Довгою лозою», бо у неї теж немає кiнця. Припиняється вона за бажанням або тодi, коли бiльшiсть гравцiв розiйдеться.

Горю-дуб

Усі стають по двоє – пара за парою. Один – «горю-дуб» – попереду на віддалі й співає:

Горю, горю, палаю,

Кого схочу, спіймаю.

Раз, два, три! Біжіть!

Перша пара біжить до «горю-дуба» і, розірвавши руки, намагається оббігти його з двох боків і знов з'єднатися. Якщо «горю-дуб» когось спіймає, то стає з ним позад усіх, а хто залишився без пари – стає «горю-дубом».

Регіт

Всі стають у ряд по двоє, а спереду один – «регіт». Регіт каже:

Горю, горю, палаю,

Кого люблю, спіймаю!

Раз, два,три!

Остання пара – лети!

Остання пара біжить, регіт ловить. Кого вловив, з тим стає в пару, а той, хто лишився, – буде реготом. Якщо регіт нікого не вловить, ця пара, що тікала, стає попереду, а регіт залишається реготом, аж поки когось не вловить.

«Куточок книги в груповій кімнаті»

         У вік інформаційних технологій телебачення, відео, комп’ютери все частіше витісняють книгу. Та замінити її ніщо не зможе. Адже дитина, переглядаючи фільм,  –  лише пасивний спостерігач, а читаючи книжку, – і співавтор, і актор, бо додає щось і від себе. Якщо ви самі читаєте дитині книжку і до того ж обговорюєте з нею вчинки героїв, звертаєте її увагу на гру слів, перечитуєте цікавий епізод, вчите добра й застерігаєте від зла, то ви ще й дружньо спілкуєтеся, разом пізнаєте світ. Так книжка допомагає впливати на розвиток і становлення особистості дитини.

         Відтак, виховання у дошкільнят читацької культури, любові до художнього слова, інтересу до книжки – важливі завдання педагога. Їх реалізації сприятиме створення в групі куточка книги.

         Вимоги до обладнання куточка книги:

• достатнє освітлення вдень та ввечері (ввечері настільна лампа або лампа з абажуром, яка спускається над столом);
• відповідність меблів зросту дітей (книжкова полиця або вітрина з книжками, стіл, два-три стільці або крісла);
• постійні оновлення, видозміни.

Умови створення зручного осередку книги, що розвиває пізнавальну активність, емоційність та творчість дошкільнят

Підбір книжок. Книжки добирають для кожної вікової групи, але в куточку можуть бути і улюблені книжки з попередньої групи. У молодшій групі, виходячи з вікових особливостей дітей, потрібно щоб книжок було небагато, але кожна книжка в кількох примірниках. Книжки час від часу треба міняти.

До підбору книжок варто залучити батьків ваших вихованців (вони можуть передати до садка книжки, з яких їхні діти уже “виросли”). Завдання педагога – подбати, щоб твори відповідали вікові та розвиткові дошкільнят групи.

Важливо добирати книжки гуманістичного спрямування, які не спонукають до агресії, не навчають негативних вчинків. Добираючи класичні твори, можна не перейматися проблемами оцінювання їх якості, бо такі твори вже визнані. А от добираючи сучасні, слід поставитися прискіпливо до них. Тексти мають бути високохудожніми. Мова – відповідати сучасним літературним нормам. На жаль, останнім часом нерідко зустрічаються книжки з елементарними логічними, стилістичними, орфографічними помилками. Якщо книжка містить наукові відомості, то переконайтеся у їх достовірності.

Ілюстрації теж мають бути високохудожніми. За стилем виконання відповідати змісту твору, його основній ідеї. Надто яскраві ілюстрації спочатку приваблюють, а потім стомлюють малят. Найкраще, якщо вони  намальовані м’якими барвами, враховуючи особливості несформованого зорового апарату дітей.

Небезпечним для зору дошкільнят є також глянцевий (блискучий) папір. За гігієнічними вимогами до дитячої книжки її папір не повинен бути як занадто темним, так і занадто білим (нормативна білизна – 70-88 відсотків). Шрифт, який читає дошкільник, має бути великим (16-й – 20-й кегль), інтерліньяж – широким.

За порядком в куточку книги у молодшій групі стежить вихователь, розставляє книжки на поличках, відбирає і в присутності дітей ремонтує книжки, показує дітям, як правильно користуватись книжкою, перегортати сторінки, звертає увагу на те, що руки в дітей повинні бути чистими. Вихователь може організувати з групою дітей розглядання книжок, картинок, альбомів, читання коротких творів. Це виховуватиме любов і інтерес до книжки.

У середній групі вихователь залучає дітей до приведення в порядок куточка книги і до ремонтування книжок. Можна доручити самим дітям перевірити чистоту рук  у тих своїх товаришів, які розглядають книжки і малюнки, перевірити порядок в куточку перед виходом на прогулянку. У цій групі, як і в молодшій, вихователь може розглядати з дітьми альбоми, ілюстрації, читати твори та ін.

У старшій та підготовчій групах дітям надають більшої самостійності в куточку книги. Кожного дня можна призначати “бібліотекаря” – дитину, яка видаватиме літературу іншим, стежитиме за станом книжок та порядком в осередку книги. Така роль дає дошкільнику більше самостійності, відповідальності.

Заняття в куточку книги передбачають виховання у дітей бережливого ставлення до неї. Якщо книжки таки потребуватимуть ремонту, слід відкрити “книжкові лікарні”. Малюки із задоволенням робитимуть такий ремонт під керівництвом вихователя, а старші – самостійно. Варто також відвести окреме місце матеріалам для “лікування” книжок.

Можна розробити та розучити з дошкільнятами правила користування книжкою:

1. Книжку читай, сидячи за столом.
2. Бери книжку лише чистими руками.
3. Стеж, щоб щоби  під час читання на книжку не падали сонячні промені – бережи свій зір.
4. Не читай книжку під час їжі.
5. Перегортай сторінку, беручись за її верхній куточок.
6. Не клади в книжку ручку, олівець, інші сторонні предмети.
7. Щоб швидко знаходити потрібну сторінку, користуйся закладкою.
8. Не малюй у книжці, не підкреслюй слова, не роби помітки на її сторінках.
9. Не згинай книжку, сторінки при читанні.
10. Пам’ятай: пил і волога – запеклі вороги книжки.
11. Якщо книжка випадково намокла, її неодмінно треба висушити, акуратно розгорнувши подалі від джерела тепла.

Для дібраної літератури бажано ретельно продумати умовний класифікатор. Наприклад, у книжки про природу пропонується помістити закладки зеленого кольору, про техніку – синього, у казки – червоного і т.д. За тематикою слід розставити книжки і на полицях.

У куточку книги доречні плакати з прислів’ями (їх можна розмістити на стіні). На занятті варто розучити з дітьми ці зерна народної мудрості.

Книжка вчить, як на світі жить.

Книжка добра навчає.

Хто багато читає, той багато знає.

Книжки – ключ до знань.

День без книжки, як без сонця.

Книжка – твій друг, без неї, як без рук.

На полиці-вітрині варто виставити вже прочитані з дошкільнятами книжки. Після ознайомлення з іншими, вітрину слід обновити. Куточок книги доповнять портрети письменників, поетів, репродукції картин, серії ілюстрацій до казок, дитячі журнали, фотоальбоми.

Куточок книги в групі має бути не просто маленькою бібліотекою, а базою для проведення занять, виховних заходів. Серед різноманітних форм організації дітей перевагу слід надавати таким, які стимулюють дошкільнят до активної взаємодії та творчості.

Щоб оптимізувати роботу з дитячою книжкою, її варто поєднувати з іншими видами діяльності: малювання ілюстрацій до прочитаних творів, ліплення героїв казок, виготовлення власної книжечки, закладки, паперових іграшок, запрошень для батьків та молодших дітей на різні заходи, що організовуватимуться в книжковому куточку.

В осередку книги бажано влаштовувати періодичні книжкові виставки. Вони можуть бути присвячені знаменним датам, творчості дитячих письменників. Не менш важливо, щоб тематика відповідала уподобанням дошкільнят, їхнім потребам, інтересам. Якщо доповнити виставку роботами дітей та розробити сценарій її відкриття, вона запам’ятається малюкам надовго (наприклад, виставки “Улюблені книжки”, “Цікаве про природу”, “Наша Батьківщина”, “Книжки про техніку” тощо).

Театрально-ігрова діяльність та інсценування – чи не найулюбленіший вид художньо-мовленнєвої діяльності дошкільнят. Тому на базі куточка книги доречно розігрувати вірші, утішки, українські народні пісні, казки з використанням декорацій, костюмів.

Осередок книги – місце проведення сюжетно-рольових ігор (“Книжковий магазин”, “Бібліотека” тощо), дидактичних ігор, підготовки до літературних свят. На базі бібліотечки можна провести “Свято знавців книжки”, мета якого – закріплювати знання дітей про назви прочитаних книжок, їхніх авторів, про найпростіші структурні елементи книжки.

Серед пізнавальних ігор слід виділити вікторину. Вона вирізняється інтелектуальною насиченістю, динамічністю, викликає дух колективізму, потребу підтримати й допомогти одне одному, дружний азарт. У формі вікторини можна провести все заняття чи певну його частину. Вікторина може бути присвячена одній темі (“Казки”, “Книжки про природу”, “Загадки”) або ж містити запитання з різних тем (“Книжковий клуб”). Такі літературні ігри розвивають пам’ять, мовлення. Мислення, швидкість реакції, допитливість, сприяють виявленню позитивних емоцій і водночас є формою активного відпочинку дітей.

Майже усі описані форми роботи є колективними. А спільна праця згуртовує дітей, спонукає їх до творчості. Організація цікавої діяльності в куточку книги сприяє навчанню, розвиткові, вихованню дошкільнят.

Розвивальне екологічне середовище

в дитячому садку

Розвивальне екологічне середовище – це різноманіття рослинного і тваринного світу на ділянці дошкільного закладу, зона природи в приміщенні. Створення такого середовища, його підтримання в належному рівні, вдосконалення та використання в педагогічному процесі може виступати як метод екологічного виховання дітей. Поряд з дитиною мають бути об’єкти  природи, що перебувають в умовах, які повністю відповідають потребам живих організмів.

Екологічне середовище в дитячому садку – це тварини і рослини, які постійно живуть у дошкільному закладі під наглядом дорослих і дітей. Дуже важливим є те, наскільки вихователі та інші співробітники закладу обізнані з особливостями кожного об’єкта природи.

Вимоги до створення куточку природи:

• у куточку природи розміщують об’єкти, передбачені Програмою;
• вони мають бути невибагливими й не потребувати складного догляду;
• рослини і тварини повинні бути безпечними для дітей ( наприклад, у садку не можна утримувати олеандр, маранту через отруйні властивості, а також кактуси з колючками; виняток становлять алое, каланхое);
• серед об’єктів куточка природи не повинно бути таких, що занесені до Червоної книги, або є рідкісними видами;
• тварини, які живуть у куточку природи, мають бути типовими для даної групи тварин;
• необхідно враховувати вікові особливості групи: для молодшої та старшої групи добирають об’єкти найбільш типові за будовою,  для старшої – окрім цих ще й ті, у яких типові ознаки виражені менше (наприклад, рослини, що мають не лише зелене забарвлення листя, риби з округлою формою тіла тощо);
• куточок природи має забезпечувати динаміку вражень, тобто, окрім постійних мешканців, повинні бути тимчасові, що сприятиме розвитку пізнавальних інтересів дитини.

Розміщення та обладнання куточка природи

Куточок природи облаштовують у світлій частині кімнати, біля одного з вікон. Для його опорядження використовують стандартне обладнання – столики-шафи для розміщення об’єктів природи і предметів по догляду за ними та нестандартне обладнання – пеньки різної висоти, металеві підставки, на яких можна зручно розташувати квіти, експонати.

У куточку природи можуть жити як постійні мешканці – рибки, хом’ячок сірійський, морська свинка, папуга, канарка, черепаха (бажано степова), так і тимчасові – молюски (в окремій банці), комахи (коник-стрибунець, сонечко, хрущ, золотоочка, колорадський жук, яких розміщують в інсектарії, на веранді – в  літню пору. Утримувати комах можна не більше, як три дні. Після чого їх відпускають на волю.

Куточки природи мають бути в кожній віковій групі, навіть за наявності в дошкільному закладі кімнати природи й зимового саду.

Організація ігрової діяльності у дошкільному закладі 

 Вимоги до розміщення об’єктів у куточку природи:

• забезпечення потреби в світлі й теплі кімнатним рослинам, тваринам (наприклад, бальзамін, колеус ставлять ближче до світла, клітку з птахом розміщують в добре освітленому місці, але не на протязі, хом’ячка не можна залишати на сонці, бо це приведе до загибелі тваринки);
• у кожній віковій групі, в освітленій частині кімнати (але не на сонці), має стояти прямокутний акваріум, а не круглий, який дає спотворене зображення риб;
• рибки мають бути невибагливими (карась, краснопірка, золота рибка та її різновиди, гупі, мечоносці); не можна перенаселяти акваріум – рибам не вистачатиме кисню;
• у дошкільних закладах заборонено обладнувати акваріуми електроприладами (компресорами, освітлювачами);
• годівля риб живим кормом сприяє досягненню біологічної рівноваги, тоді як сухий корм викликає процес загнивання та розкладу;
• один раз на тиждень акваріум треба чистити від продуктів життєдіяльності його мешканців, після чого долити відстояну воду; повністю замінюють воду в акваріумі та чистять його раз на рік.

Облаштування групових майданчиків

Найближчим природним оточенням, де вихованці дошкільного закладу проводять багато часу, є груповий майданчик, на якому необхідно створити всі можливості для успішного ознайомлення дітей з природою та для екологічного виховання.

Покриття на дитячому майданчику обов’язково має бути садовим (ґрунтовим); середину майданчика лишають вільною від обладнання, щоб діти могли вільно пересуватися по ньому; по краях майданчика слід розмістити тіньовий навіс (веранду), пісочницю, обладнання для ігор з водою, рабатку (вузенький прямокутний квітник).

Пісочниця має бути дерев’яною і за розміром  не менше як 120х120х10 см.  Ні в якому разі за пісочницю не може правити камера від колеса. Вона повинна бути яскраво пофарбована, з бортиками по краях, щоб діти могли розміститися на них, як на лавочці. Пісок у ній слід щороку оновлювати, а раз на тиждень обмивати його окропом, щоранку прочісувати граблями та зволожувати. На ніч пісочницю обов’язково накривають.

Для ігор з піском потрібні відповідні іграшки – совочки, лопатки, грабельки, поливальниці, відерця, ляльки, машини, іграшкові звірі, будівельний матеріал (побутовий матеріал, палички, котушки тощо). Все це має добре митися. Увесь цей матеріал може зберігатися в дерев’яних скриньках поряд із пісочницею, які на ніч повинні закриватися.

Поряд із пісочницею можна розмістити обладнання для ігор з водою – піддони, гумові надувні басейни на ніжках, різні спеціальні іграшки.

Тіньовий навіс (веранда, бажано дерев’яна) – обов’язковий атрибут майданчика, оскільки дає дітям змогу перебувати на повітрі в будь-яку пору року. Тут мають стояти лавки, столи, щоб можна було розмістити всю групу дітей.

По краях веранди доречно поставити дерев’яні рабатки, де можна на літо висаджувати кімнатні квіти (хлорофітуми, герані, аспарагуси тощо). Влітку на веранді проводять спостереження за комахами в інсектарії, земноводними й плазунами в тераріумі, за мурахами, власноруч виготовивши формі карій. Хом’ячка та морську свинку влітку можна виносити в клітках на прогулянку, зручно розмістивши їх на веранді. Для канарки чи папуги тут можна обладнати вольєру. Таке обладнання на веранді допоможе вихователеві організовувати цікаву й змістовну роботу з дітьми протягом теплої пори року.

Особливої привабливості ділянкам надають декоративні квіткові рослини. Вони не тільки прикрашають територію, а й дають багатий матеріал для проведення різноманітних спостережень, організації трудової діяльності. Їх висаджують на квітниках, рабатках, клумбах.

Для групових майданчиків найраціональнішою формою є вузька рабатка. Вона дає змогу зручно розмістити дітей під час висівання насіння, висаджування розсади, догляду за квітами.

Головною умовою створення квітника в дитячому садку є неперервність цвітіння, що досягається добором багаторічних та однорічних квітів, які цвітуть у різний час.

Зі знанням справи та любов’ю оформлений майданчик – це місце, де діти отримують перші враження від спілкування з природними об’єктами, доглядом за ними. Перший життєвий досвід. Тому ці враження мають бути яскравими, щоб залишатися такими на все життя.