Готовність дитини до навчання у школі

 

Дошкільне дитинство – надзвичайно важливий період розвитку людини, який володіє самостійною цінністю і не залежить від наступного шкільного навчання. Психологи зауважують, що на етапі прийому в школу (і на перших порах навчання) доцільно діагностувати рівень дошкільної психологічної зрілості дитини. За якими ж параметрами?

По-перше, це загальний психічний розвиток. На той час, коли дитина стане школярем, її загальний психічний розвиток повинен досягти певного рівня. Йдеться, в першу чергу, про розвиток пам'яті, уваги та – особливо – інтелекту. Мається на увазі який запас знань і уявлень, чи вміє аналізувати, порівнювати, виділяти головні ознаки, робити елементарні логічні висновки. Отже, батькам і педагогам, у першу чергу, необхідно прагнути розвивати розумові здібності дітей, а не формувати навички читання та письма. Необхідно не просто накопичувати розрізнені знання, уявлення про предмети та їхні властивості, а розвивати вміння бачити зв'язки та закономірності, формувати бажання зрозуміти що до чого; допомагати дітям розвивати спостережливість, виробляти вміння описувати й порівнювати різні предмети тощо.

По-друге, це виховання вміння довільно володіти собою. У дитини дошкільного віку яскравими є сприйняття та увага, що легко переключається з одного на інше, і непогана пам'ять, але довільно володіти ними вона ще як слід не вміє. Вона може надовго та в деталях запам'ятати якусь подію або розмову дорослих (яка, можливо, не призначалася для її вух), якщо вони чимось привернули її увагу, але зосередитися більш-менш тривалий час на тому, що не викликає в неї безпосереднього інтересу, дитині складно. А тим часом це вміння необхідно виробити до моменту вступу до школи. Так само як і вміння ширшого плану – робити не тільки те, що хочеться, але й те, що необхідно. Уміння керувати своєю поведінкою забезпечить дитині можливість витримувати шкільний режим, організовуватися на уроці.

По-третє, це формування навичок спілкування з дорослими й однолітками. Навчальна діяльність за своєю сутністю – діяльність колективна. Учні повинні вчитися ділового й неформального спілкування одне з одним. Для маленького учня усе це є складним – починаючи від простого вміння слухати відповідь однокласника й закінчуючи оцінюванням результатів його діяльності. Таке спілкування не може виникнути без певної бази: дітей необхідно вчити слухати не перебиваючи, уміти вибачатися та вибачати самим, співчувати, домовлятися, зважати на думку іншого, а також сприймати позицію вчителя, його професійну роль. У цьому разі дорослий стає незаперечним авторитетом, зразком для наслідування: його вимоги виконують, на його зауваження не ображаються, навпаки, намагаються виправити помилки. Діти, які готові в цьому плані до шкільного навчання, розуміють умовність навчального спілкування.

По-четверте, готовність до школи передбачає також певне ставлення до себе. Продуктивна навчальна діяльність припускає адекватне, об'єктивне ставлення дитини до своїх здібностей, результатів роботи, поведінки.                                          І по-п'яте, за умови психологічної готовності до школи домінує пізнавальний інтерес, у дитини сформоване правильне уявлення про школу, позитивне ставлення до шкільних занять, правил поведінки в групі дітей і з дорослими. Готовій до школи дитині має подобатися все, що пов’язане зі школою, навіть зовнішні атрибути, такі як книжки, зошити, рюкзак, форма, класна дошка, парта тощо. А в ідеалі дитину має цікавити щось нове – це найвищий рівень пізнавальної мотивації. Тоді дитина хоче йти до школи.                                       Велику роль у формуванні цієї мотивації відіграють батьки, коли налаштовують дитину на навчання, у позитивному ключі розповідають їй про школу, пригадують свої шкільні роки – це дитину зацікавлює. Але все-таки мотивація є показником готовності. Не варто дитину, яка не є готовою, якій немає ще шести років, віддавати у перший клас. Такі діти втомлюються, не виконують завдань, посеред уроку можуть встати і піти куди хочуть, а на уроці витягнути не книжку, а іграшку. Це показник того, що в дитини провідною діяльністю є ігрова, а навчальна діяльність навіть не йде поряд з ігровою.                                      Батькам майбутніх першокласників слід готувати дитину до цього важливого періоду в житті заздалегідь. Найперше, в дитини повинні з’явитися певні обов’язки вдома. Їй слід давати якусь посильну роботу – визначити коло її обов’язків, щоб виховувати відповідальність. Наприклад, поливати вазони, прибирати в кімнаті, доглядати за домашніми травинами. Слід визначити її загальні інтереси: що дитина любить, чим цікавиться, які її улюблені ігри, казки – дуже важливо знати свою дитину.                                                                        Потрібно навчити її ділитися своїми проблемами, конфліктними ситуаціями, при цьому важливо цікавитися думкою дитини. Слід побільше говорити з дитиною: по-перше, розвиватиметься мовлення – запорука доброго навчання, по-друге, вона навчиться висловлювати власну думку. Також дуже важливо, щоб батьки відповідали на питання дітей, не ігнорували їх – таким чином розвиватиметься пізнавальний інтерес, котрий є основою навчання в школі.      Важливо хоч іноді дивитися на світ очима дитини: поставити себе на її місце. Якщо є нагода – слід щиро хвалити дитину, щоб у неї формувалася адекватна самооцінка. Не варто порівнювати дитину з іншими дітьми, краще порівняти її з нею ж – тією, якою вона була раніше. Приміром, «ось ти раніше цього не вмів, а тепер вмієш». Словом, слід не бути байдужим до життя дитини.