Не рідко можна почути від мам: «Мені нудно возити з ним машинки, надягати по сто разів кільця на пірамідку, збирати вежі з кубиків. Але ж треба!». Діти ростуть, освоюють рухливі та рольові ігри, але мами залишаються незадоволеними: в доньки-матері вони вже награлися в дитинстві, та й хованки чи «злови мене» – не найцікавіше для дорослої людини заняття. І тут виникає питання: а чи треба гратися з дитиною в принципі? Чи справді вона потребує нашої допомоги, адже гра – це дитяча територія? Чи варто все ж таки батькам переступати через внутрішні бар'єри і вчитися грати з дитиною? Спробуємо розібратися.

Гра – особлива діяльність дитини. У грі вона не переслідує жодної мети, а просто отримує задоволення. Тільки граючись, дитина стає незалежною, головною, творцем ситуації – тому що поза грою вона завжди займає підлегле становище. Не дивно, що діти так люблять гратися!

Граючись, малюки різного віку розвиваються інтелектуально, вчаться маніпулювати предметами, роблять відкриття, вчаться діяти, як дорослі, програють життєві ситуації і вирішують поточні емоційні проблеми. Однак для дитини гра – природна стихія, а для дорослого вона неприродна! Тому нам так складно, і звідси і випливає питання заголовку: а чи треба батькам гратися з дитиною?

Звичайно, слово «треба» звучить трохи недоречно. Емоційні аспекти життя не можна вписати в рамки зобов'язань. Однак питання залишається – наскільки необхідно дитині втручання батьків, допомога в організації гри?

Тут варто звернути увагу на кілька аспектів дитячої гри.

Дитині не потрібен аніматор

Дитині потрібне спілкування, участь у житті сім'ї. Якщо малюк є центром сім'ї та саме він задає вектор її дій – це ненормально. Мама і тато, бабусі й дідусі не повинні танцювати навколо дитини. Безперечно, ви дуже любите свого карапуза, але не варто відмовлятися від побутових справ, щоб поскладати з ним кубики або розкласти доміно.

Для дитячого розвитку набагато корисніше, якщо ви помиєте підлогу або розвісите білизну разом, нехай це і суттєво ускладнить захід. Зате маля буде відчувати, що ви – одна команда, зайнята спільною справою!

Знайдіть золоту середину

Давати дитині цікаві іграшки, пояснюючи, як з ними гратися, не нав’язливо «підкидати» ідеї і проявляти увагу до дитини потрібно обов'язково! І, звичайно, залишати дитину наодинці з собою з ранку до вечора – неправильно. Така «свобода» не навчить малюка самостійності, а просто вселить упевненість у власній непотрібності... Однак і зворотна модель, коли батьки з ранку до вечора придумують ігри для малюка, теж ненормальна. Про яку дитячу фантазію та творчість можна говорити, якщо батьки все вже придумали за дитину.

Гра з дитиною – не покарання для батьків 

Гра для батьків не має бути нудним обов’язком. Краще гратися з дитиною рідше, але саме тоді, коли вам дійсно цього хочеться. Не подобаються хованки? Почитайте дитині книжку, зберіть разом пазл або мозаїку, займіться спільною творчістю – таке дозвілля не гірше, ніж ігри через силу.

Головне – ваша любов і увага до дітей!

Орієнтуйтеся на вік дитини 

Чим старша дитина, тим менше їй потрібна участь дорослого в іграх. Якщо півтора-дворічному малюкові ще потрібна мамина присутність в зоні гри, підтримка і поради, то три-чотирирічний фантазер вже цілком може обходитися уявними друзями і спілкуватися з іграшками, створюючи цілі світи.

Трішки уваги ніколи не зашкодить 

Якщо дитина скаржиться, що їй нудно, просить погратися, швидше за все, проблема не в браку ідей. Їй просто потрібно в даний момент «підживитися» енергією вашої любові. Приділіть синові чи доньці трохи уваги, поговоріть, дайте йому/ їй просто посидіти у вас на колінах, і ви побачите, як швидко зміниться погляд дитини – нудьгу змете вітром! Ще один чудовий варіант батьківських дій в разі дитячої нудьги – запросити малюка взяти участь у ваших дорослих справах.

Не використовуйте ґаджети 

Не вирішуйте проблему «не знаю, як грати з дитиною» за допомогою телевізора і планшета, особливо якщо вашій дитині немає і трьох років. Електронні ґаджети позбавляють дітей фантазії, творчості та ініціативності.

Гратися з дитиною, звичайно ж, можна і треба.

Але важливішим є те, що цей процес має приносити радість усім. Якщо ви отримуєте щире задоволення від гри, це прекрасно! Не потрібно ламати себе, якщо гратися важко. Для дитини найважливіше ваша любов і турбота, які ви проявляєте до неї. Спільні прогулянки, читання, творчість, та й просто хатні справи важливі для дитини не менше, ніж ігри.