Кожна дитина своєрідна. І ми не в змозі вплинути на те, якою саме вона народиться – можемо лише співпрацювати з природою, щоб дозволити дитині розвинутися відповідно до її потенціалу і до її внутрішньої таємниці. Виконати це завдання особливо нелегко щодо занадто активних дітей, бо їхня непосидючість спричиняє немало проблем.
Ще досі між батьками та педагогами переважає думка, що гіперактивність – це лише поведінкова проблема, а іноді просто «розпущеність» дитини або результат невмілого виховання. Причому майже кожну дитину, що проявляє в групі дитячого садка підвищену рухливість і непосидючість, дорослі зараховують до гіперактивних дітей.
Існує велика відмінність між просто активною й нав’язливою надмірною збудливістю, тому не варто будь-яку збуджену дитину вважати гіперактивною.
Щоб розмежувати психологічні риси активних і гіперактивних дітей до вашої уваги тест схожий на дитячу гру із серії "Знайди 5 відмінностей"
Активна дитина:
• Велику частину дня "не сидить на місці", віддає перевагу рухливим іграм, а не пасивним (пазли, конструктори), але якщо її зацікавити – може і книжку з дорослим почитати, і пазли зібрати.
• Швидко і багато говорить, ставить купу запитань.
• Порушення сну і травлення (кишкові розлади) у неї є винятком і трапляються досить рідко.
• Вона активна не скрізь. Приміром, неспокійна і непосидюча удома, але спокійна – у садку, в гостях у малознайомих людей.
• Вона неагресивна. Тобто випадково чи в запалі конфлікту може й відлупцювати "колегу з пісочниці", але сама рідко провокує скандал.
Гіперактивна дитина:
• Перебуває у постійному русі і просто не може себе контролювати, тобто навіть, якщо стомилася, вона продовжує рухатися, а знесилившись, плаче та влаштовує істерику.
• Швидко і багато говорить, ковтає слова, перебиває, не дослуховує. Ставить мільйон питань, проте рідко вислухує відповіді на них.
• Її неможливо вкласти спати, а якщо спить, то уривками, неспокійно. У неї часто кишкові розлади, алергічні реакції.
• Некерована, при цьому вона абсолютно не реагує на заборони й обмеження. І в будь-яких умовах (будинок, магазин, дитсадок, дитяча майданчик) поводиться однаково активно.
• Часто провокує конфлікти. Не контролює свою агресію – б'ється, кусається, штовхається, причому застосовує підручні засоби: палки, каміння, олівці.
Поради батькам
O Малюк не винен, що він такий «живчик», тому марно його сварити, карати, влаштовувати принизливі мовчазні бойкоти. Цим ви спровокуєте лише зниження самооцінки, появу почуття провини, відчуття неправильності і неможливості догодити вам.
O Навчити дитину керувати собою – ваше першочергове завдання. Контролювати власні емоції допоможуть «агресивні» ігри. Негативні емоції є у кожного, зокрема і у вашої дитини. Але мають бути певні обмеження, табу, скажіть малюку: «Хоче бити – бий, але не живих істот (людей, рослин, тварин)». Можна бити ціпком по землі, кидати каміння там, де немає людей, тупотіти ногами. Дитині просто необхідно вивільнити енергію назовні, навчіть її це робити.
O У вихованні необхідно уникати двох крайностей – проявів надмірної м’якості і висування надто високих вимог. Не слід допускати вседозволеності: чітко роз’ясніть малюку правила поведінки в різних ситуаціях. Однак кількість заборон і обмежень варто звести до розумного мінімуму.
O Дитину потрібно заохочувати у кожному випадку, коли їй вдалося довести почату справу до завершення. На прикладі відносно простих справ потрібно її навчити правильно розподіляти сили.
O Необхідно оберігати дітей від перевтоми, пов’язаною з надлишковою кількістю вражень (телевізор, комп’ютер), уникати місць із підвищеним скупченням людей (магазинів, ринків, тощо).
O У деяких випадках зайва активність і збудливість малюка можуть бути результатом втоми або завищених вимог зі сторони батьків. У цьому випадку батькам варто бути менш вимогливими, намагатися знизити навантаження.
O Рух – це життя. Недолік фізичної активності може стати причиною підвищеної збудливості. Не можна стримувати природну потребу дитини грати в галасливі ігри, веселитися, бігати, стрибати.
O Іноді порушення поведінки можуть виявитися реакцією на психологічну травму, наприклад, на кризову ситуацію в родині, розлучення батьків, погане ставлення до дитини, конфлікт із вихователем або батьками.
O Обмірковуючи раціон малюка, віддавайте перевагу правильному харчуванню з достатнім вмістом вітамінів та мікроелементів. Гіперактивній дитині надзвичайно важливо дотримуватися золотої середини у харчуванні: їсти менше смаженого, гострого, солоного, копченого, більше свіжих овочів і фруктів. Ще одне правило: якщо дитина не хоче їсти – не змушуйте її!
O Підготуйте своєму непосидючому маляті «поле для маневрів»: активні види спорту для нього – просто панацея!
Привчайте малюка до пасивних ігор. Ми читаємо, а ще малюємо, ліпимо. Навіть якщо вашій дитині важко всидіти на місці, вона часто відволікається, підтримайте її («Тобі цікаво це, давай подивимося…»), але після задоволення цієї цікавості намагайтеся повернутися до попереднього заняття й завершити його.
O Навчіть малюка розслаблятися. Можливо, ваш із ним «рецепт» відшукування внутрішньої гармонії – це йога. Для когось більше підійдуть інші методи релаксації. Це може бути арт-терапія, казкотерапія, можливо, медитація.
O Не забувайте говорити дитині, як сильно ви її любите.
